Kupicz Jan
Купич Іван
1930-02-11
Руда Журавецька, повіт Рава Руська.
Wspomnienia
1947 РІК. АГЕНТ УБ В РЯДАХ УПА.

Патріот український стає агентом УБ і зраджує своїх друзів


1941 року, після нападу гітлерівської Німеччини на Совєтський Союз, Маньківський Іван, уродженець села Нетреба, солецтво Журавці (солецтво, це в колишній Польщі допоміжна одиниця ґміни, створена на рівні одної або кількох сільських громад – Ф„ЖД”.), ґміна Любича Королівська, район Рава Руська, вступив до допоміжної української поліції. Служив в Раві Руській під командуванням Івана Шпонтака.

В 1944 році, ранньою весною, Іван Шпонтак разом зі своїми підлеглими відійшов до УПА і взяв собі псевдонім „Залізняк”. Він зорганізував сотню, яка в короткому часі розрослась до куреня. Оперативним тереном „Залізняка” була любачівщина, ярославщина та частина томашівщини.


В склад куреня входили 4 сотні, між ними була сотня, командиром якої був Іван Шиманський, пс. „Шум”. Сотня основувалась на 3-ох чотах, а чота - на 4-ох роях. Командиром одного з роїв був Іван Маньківський, пс. „Білий”. Як командир роя він був дисциплінований та, як здавалось, вірний присязі, яку склав вступаючи до УПА.

1947 р. шваґер „Білого” (шваґер - шурин, сестрин чоловік) повернувся з в’язниці. Сидів в Люблині з осені 1946 р. Він умовив його, „Білий” піддався та встановив зв’язок з УБ (Ужонд Безпєченьства – полська комуністична служба безпеки - Ф„ЖД”) і дав згоду на співпрацю. На власному терені діяння про що тільки йому було відомо на тему рухів УПА – він передавав ворогові.

Найбільше постарждали люди з села Вербиця. В короткому часі Служба Безпеки УПА під командування „Ялівця” дійшла „до трону” (престолу) зрадника. Після затримання 3-х жінок, які були на зв’язку з невідомим до того часу зрадником (він сповіщав інформацію жінкам, а ті передавали одна-другій і так, нарешті, доносили до УБ в Наролю), виявилося, що „сексотом” є Іван Маньківський, пс. „Білий”, ройовий сотні „Шума”.


Близько 20.05.1947 р. до села Руда Журавецька наїхало багато польського війська. Кватирували вони в наметах. Ознайомившись з тереном, кілька днів пізніше вони стали виходити на засідки, які готували по лісах та селах. Водночас вони грабували та затримували селян. Арештували зокрема Ілька Білецького, Семена Біду, Купича Пилипа, Стефана і батька Тиму, Шумаду Льондру, якого тортуруючи замордували.


Коли в Польщі влада комуністична звитяжила (перемогла) УПА, „Білого” звільнили. Приїхав він до Орнети (північно-східна Польща - Ф„ЖД”), де були його сестри та батько.


Іван Маньківський задоволений, що живий та що допоміг ворогам своїх друзів ліквідувати, він переконаний, що всі вони уже мертві (убиті поляками). Тоді він умовляє своїх сестер поїхати в рідні сторони збирати на полях своє та сусідське збіжжя, яке ще стояло в полі не зважаючи, що була уже пізня пора - початок вересня. На цьому терені ще де-не-де блукало кількох стрільців УПА, які щасливо уникнули смерти.


Було їх Трьох: Гуз Стах, пс. „Дуб”, Бутрим Іван, пс. „Бойко” (сусід Івана Маньківського) і Чекан Михайло, пс. „Прокіп”, стрілець С.Б. „Чубчика”.

Під кінець серпня Чекан Михайло, пс. „Прокін”, не видержав нервово, пішов до хати поляка і каже йому: „Маєш мене поховати”. Вийняв пістоль, положився в ліжку та вицілив собі в голову. Вже лишилось їх тільки двох: „Дуб” та „Бойко”, і може жили вони з цими самими намірами, проте, не зважаючи на надзвичайно тяжкі обставини, хотіли - може ще день, може два - пожити на цьому гарному світі.


На початку вересня вони довідались, що зрадник „Білий” разом з сестрами збирає збіжжа в селі Затилля (Zatyle). Він косить, а сестри підбирають та в’яжуть у снопи. Почали слідкувати за „Білим”, хотіли за будь-яку ціну вбити зрадника, а тоді й себе, адже іншого виходу не було - живими полякам не здадуться! Слідкували за зрадником понад тиждень, планували на різні способи, щоб тільки не схибити своїй постанові. Зрадник був в уніформі польського вояка, у нього був пістоль.


Однієї ночі вони заховались в стодолі, куди „Білий” звозив снопки – вони між ними і скрились. „Білий” привозить снопки, кидає сестрі, а вона укладає. „Бойко” подає „Дубові” сигнал не атакувати, оскільки відстань непевна. Снопків наклали їм на голови, вечором вони видряпались на верх, та роздумують, планують варіянти ліквідації „Білого”. Наступні 3 дні „Дуб” та „Бойко” продовжували слідкувати за „Білим”.


Став „Білий” молотити збіжжя, солому виносили за стодолу, а зерно в мішках складали в стодолі. Під вечір „Білий” зачинив стодолу і вийшов. Своєї постанови та добрих намірів двійка партизанів тримається: по одному і другому боці дверей вони наскладали дві купки соломи, повлазили в неї та ждуть дня.


Приходить „Білий” з сестрами, відкриває двері, а тут купки соломи підносяться і звітам „Бойко” валить в здрадника 4 прицільні кулі, а „Дуб” трьома докладає. Без слова зрадник звалюється на землю, а сестри його з переляку падають ниць, немов мертві.


Вернулись сестри до Орнети без збіжжя, без брата та „слави”, якою нагородив його ворог. Двійка друзів дотримала слів присяги, вони запитують один-одного, що далі? І так пережили день, другий, третій і більше, життя тяжке, але, думають вони: важко руку на себе накласти, хочеться ще жити...


Осінь та холоди наближалися. Задумали роздобути грошей та попробувати виїхати до північної Польщі, слідом депортованих українців. Довідалися про адресу родичів „Дуба”. Рішили підійти до села Лилишка. Тут забрали зі склепу (з крамниці – Ф„ЖД”) грошей: їх вистачило на новий одяг та на залізничні квитки. Рушили в дорогу шукати потяга.


Переодягнулись та капелюхи насадили, довгі автомати в криївці лишили, а пістолі запхали в кишені та й рушили в дорогу. Через дві ночі дійшли до Люблина, де на двірці (залізничній станції – Ф”ЖД”) купили білети до Ґіжицка. Туди заїхали без перешкод. В Ґіжицку довідались про дорогу до Позезджа і далі до Стренґєлька, де жила родина „Дуба”. Тут в тайні пережили до весни, звикали помеленьку до людей та до життя поміж ними.


В Польщі „Бойко” не мав родини. Якось він вирішив податися до села Ґродзіско. Зайшов там до солтиса (голова сільради – Ф”ЖД”), запитав, чи не взяв би його на роботу. Солтис побачив що здоровий, молодий і погодився, щоб той працював на його господарстві.


У солтиса господарка велика: 10 молочних корів, 4 коні та всяка техніка. Солтис, пан Каліновскі А., мабуть тільки рік як оженився, йому потрібен був робітник для господарства, а Бойко на селі виріс і робота, це було його улюблене ремесло. Солтис ще спить, а „Бойко” вже корів подоїв, вже в полі оре, поле готовить для посівів ярини. Пан Каліновскі дуже задоволений з „Бойка”, хвалить його за добру працю на господарці, дякує за поради в господарюванні.

Поїхав якось Каліновскі до ґміни Бані Мазурські на нараду солтисів, де кожний солтис давав звіти про депортованих українців, які жили на їхньому терені, оскільки тодішна влада цією тематикою була зацікавлена найбільше. Після наради підходить до Каліновского працівник УБ та говорить, що у нього є „Бандеровєц”, солтис не заперечує, каже лише: "можливо". (СБ-ушник) Говорить солтисові, що під вечір приїде УБ і його арештують, а йому треба пристежити, щоб „Бандеровєц” не втік. Солтис обіцяв, що пристежить.

Каліновскі засмутився, що втратить доброго робітника, який веде йому господарство. Приїжджає солтис з ґміни та все розказує жінці (дружині). По нараді з жінкою закликає слугу „Бойка”, виплачує йому за працю гроші, а жінка подає тлумок (клунок) хліба з салом. „Бойко” здивовано дивиться на них. Каліновскі каже: „Janek, dziś przyjedzie UB, aby cię zaaresztować, a ty rób jak chcesz” (Іване, сьогодні УБ приїде тебе арештувати, а ти роби як знаєш).


„Бойко” все забрав, подякував свойому „панові” та швидко подався у лісок. Оминаючи хати прийшов до свого товариша „Дуба” в Стренґєльку, взяв заховану пістоль до кишені, попращався з другом та пішов у невідоме.

Певний час пізніше „Дуба” арештували. Після тортур під час допитів суд в Ольштині на основі статті „85KKW9” засудив його до 15 років ув’язнення. Покарання відбував у „Центральній В’язниці Штум”. В 1954 р. його було звільнено на волю, одружився з Катериною Бідою, виховали дві доні та сина. Згодом „Дуб” тяжко захворів та на 70-му році життя помер, спочиває біля батьків в Позезджу. А щасливий „Бойко” опинився у своєї мами в Україні, помер переживши 80 років і спочив на своїй батьківщині - Україні.

Іван Купич, Ґіжицко, 2010 р.






[ Zamknij okno. ]



Fundacja Losy Niezapomniane. Wszystkie prawa zastrzeżone. Copyright © 2009 - 2010