Home FUNDACJA PROJEKTY Z ŻYCIA FUNDACJI PUBLICYSTYKA NOWOŚCI WSPARCIE KONTAKT
Z ŻYCIA FUNDACJI
cień
Wersja: PL UA EN
Z Życia Fundacji
cień
[wersja w j.polskim] [wersja українська] [wersja english] [video] [fotografie] [pliki]
Data wydarzenia: 2012-11-20
WERSJA W J.POLSKIM
Radio Swoboda, wywiad z Roman Krykiem (wersja ukraińska tylko)
---
WERSJA W J.UKRAIŃSKIM
do góry ↑
Радіо Свобода, розмова Марії Щур з Романом Криком
В УКРАЇНЦІВ В ПОЛЬЩІ СВОЄ БАЧЕННЯ ПОВОЄННОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ

Після звільнення Польщі від нацистів життя поляків не покращилося, як сподівалися поляки. А в житті українців Польщі настала ще більша трагедія – комуністичний режим Польщі вирішив виселити їх із рідних теренів у північні райони країни, з яких щойно перед тим вигнали німців. Роками операція «Вісла», що зруйнувала життя цих людей, замовчувалася, а самі вони були змушені мовчати. Лише останніми роками зусиллями польських журналістів, частина з яких є українцями за походженням, ці люди змогли розповісти свої історії, а світ зміг їх почути. Про те, чому ці небайдужі люди взялися за цю непросту роботу, ми говоримо з засновником Фундації «Живі долі», автором кількох документальних фільмів на цю тему, журналістом Романом Криком.
Як представники Фундації «Живі долі» їздимо до людей, які пережили в 1947 році депортацію на північну і західну територію Польщі

– Я собі поставив за мету поборотися за зміну уяви поляків про українця в Польщі, поборотися з тими численними міфами, які в Польщі залишися щодо українського питання, щодо українців загалом після періоду комуністичного тоталітаризму. Ці міфи, які штучно створювалися комуністичною владою, певною мірою досі живі, хоча є чимало позитивних зрушень. Нове молоде покоління вже ставиться інакше.

Ми, як представники Фундації «Живі долі», їздимо до людей, які пережили в 1947 році цю депортацію на північну і західну територію Польщі. Це є живі свідчення, це є свідки тих подій, які ще живуть, яких вже небагато. Але все одно такі люди ще є, і ми їх знаходимо на півдні Польщі десь під Вроцлавом, і під Ґданськом, і під Щецином, але найбільше напевно є в північно-східній Польщі, в регіоні, що тут називається Варм’я і Мазури під Калінінградською областю. Ці українці тоді жили компактно в східній Польщі, це Перемишльщина, Холмщина, Лемківщина, і так далі.

Ми шукаємо тих людей, які нині живуть у великому розпорошенні, свідків тих подій. Тих людей, які були в поїздах, тих депортаційних поїздах у 1947 році. Йдемо до них із відеокамерою. Маємо один однаковий набір запитань для всіх такий основний, який ставимо всім людям. Наприклад: «Ваше ставлення до УПА?» Або: «Чому польські комуністи в 1947 році організували цю депортаційну акцію «Вісла»?» І, звичайно, в залежності від людини з’являються й додаткові запитання.

Ми зараз є на такому етапі, що це буде напевно рік, а може й два продовжуватися, коли ми є абсолютно зосереджені на тих відеозаписах. Ми майже не даємо продуктів цих відеозаписів назовні, а їздимо, шукаємо тих людей, зустрічаємося. Це – дуже багато роботи, дуже багато часу треба на це.

Але думаю, що результат буде прекрасним і хочеться мати принаймні тисячу, орієнтовно тисячу таких відеозаписів, і на базі цього потім створити такий відео-музей, де будуть всі ці свідчення, і де кожен, хто був би зацікавлений тим, як українці бачать 40-ві роки в Польщі, в південно-східній Польщі, чи в Польщі загалом, зможе прийти до такого музею, послухати тих людей, ті матеріали чи фільми, які ми будемо робити, чи вже частково робимо на основі тих свідчень.

Також хочеться, щоб на базі того всього потім створити аналітичний центр, де хотілося би також займатися, наприклад, покинутими цвинтарями в південно-східній Польщі, які нищіють до сьогодні. Цього є дуже багато там ще досі. Покинуті церкви, села, які перестали існувати в 1947 році. Тоді вони були українськими, а зараз там просто нічого немає. Або є тільки цвинтар, скажімо, і фундаменти церкви. А все це для того, щоб зберегти нашу історію, бо це частина історії, українців, це частина історії України, це частина історії українського народу.

– Але це частина історії і Польщі. Як самі поляки ставляться, до Вашої роботи, адже це була не просто тоталітарна держава, а польська тоталітарна держава?
Поляки часто не знають багатьох фактів історії власного народу

– В Польщі є така проблема, і вона досі залишилася. Справа в тому, що тут історія була, так як і в багатьох інших державах, особливо колишнього соціалістичного блоку, дуже кастрована. Тобто, поляки часто не знають багатьох фактів історії власного народу. Наприклад, такі речі як сорокові роки, німецька окупація і ставлення поляків до євреїв.

Я навчався в польських школах, я такий самий образ виніс із тих шкіл, що поляки мали таке гарне ставлення до євреїв, там, де могли, допомагали їм, співчували і так далі. Ну а тепер, виявляється, що було дуже багато випадків, коли поляки просто мордували тих євреїв заради збагачення, або просто так, для розваги,тому що німці це дозволяли і не карали за це.

Звичайно, для багатьох поляків це був великий шок. І я пам’ятаю, що коли я розмовляв з одним своїм польським колегою, ми дискутували про те, що власне я би хотів зайнятися такою роботою і знайти тих українців з акції «Вісла», щоб вони розповідали, як вони це бачать, ті сорокові роки, 1947 рік і пізніші, 50-і роки, кінець сталінщини, то польський колега негативно до цього поставився. Він каже, мовляв, дивися, от зараз виявляється, що маємо вину перед євреями, тепер ще виявиться, що маємо вину й перед українцями. Тобто тут йде таке перевертання цієї історії, принаймні офіційної історії, яка викладається у школах.

Думаю, нескромно, що справді нам через певний час вдасться трошки впливати на ту візію, на цей образ українця в Польщі, і на образ сорокових років у південно-східній Польщі.

– Романе, а що це дає тим людям, з якими ти і твої колеги розмовляють і, що це в майбутньому дасть польському суспільству?
Всі ці люди були змушені десятиліттями мовчати. Вони радо йдуть назустріч тій роботі, яку ми проводимо

– Всі ці люди були змушені десятиліттями мовчати. Свою правду, яку вони зберігали в своїх серцях для себе, або для своєї родини як максимум. Тепер вони радо йдуть назустріч тій роботі, яку ми проводимо, мають можливість це сказати публічно, залишити це для нащадків, цю свою правду.


Думаю, що ця робота дасть польському суспільству правду, або можливість пізнати історію тієї ж самої Польщі, бо це є частина історії Польщі і частина історії поляків також. Пізнати її української точки зору, так як українці це бачили. Бо в Польщі було таке переконання, що поляки невинні, тільки українці винні, УПА погане. А тут, як виявляється з наших відеозаписів, воно було не так.

Я думаю, що це взагалі буде дуже цікаво для істориків, виявляється, що був якийсь план, правда я ще не знаю, ми ще не маємо доказів, чи це був якийсь план розроблений командуванням Армії крайової польської чи це просто так стихійно було, але був безумовно якийсь план. Бо ми бачимо закономірність у цьому, у тому, що розповідають люди, щоб знищити українську інтелігенцію. Передусім була концентрація на тому, щоб винищувати фізично, ліквідувати представників української інтелігенції.

Марія Щур, 20.11.2012, Радіо Свобода
WERSJA W J.ANGIELSKIM
do góry ↑

 
do góry ↑
VIDEO


Na tę chwilę brak jest w bazie video do danego wydarzenia.

 
do góry ↑
Fotografie
„Kliknij” na miniaturke by zobaczyc zdjęcia w galerii.


Na tę chwilę brak jest w bazie zdjęć
powiązanych z niniejszym wydarzeniem.

 
do góry ↑
Pliki


Na tę chwilę brak jest w bazie plików powiązanych z niniejszym wydarzeniem.





















„Człowiek pozbawiony korzeni, staje się tułaczem...”
„Людина, яку позбавили коренів стає світовим вигнанцем...”
„A person, who has had their roots taken away, becomes a banished exile...”

Home   |   FUNDACJIA   |   PROJEKTY   |   Z ŻYCIA FUNDACJI   |   PUBLICYSTYKA   |   NOWOŚCI   |   WSPARCIE   |   KONTAKT
Fundacja Losy Niezapomniane. Wszystkie prawa zastrzeżone. Copyright © 2009 - 2017

stat4u

Liczba odwiedzin:
Число заходжень:
629 815
Dziś:
Днесь:
361