Ruda Żurawiecka, powiat Rawa Ruska (od 1945 roku Tomaszów Lubelski)
1.2. Miejsce zamieszkania - OPIS (przed przesiedleniem):
----------
2. Wiek w trakcie przesiedlenia:
17 lat
3. Wyznanie:
Grekokatolickie.
4. Stan najbliższej rodziny przed przesiedleniem:
5 osób
5. Ile osób zostało na miejscu:
0
6. Ile osób przesiedlono:
Trzy osoby, ojca i mnie aresztowano.
7. Ile osób zaginęło:
Mój brat Włodzimierz (miał 21 lat). Był członkiem UPA, zginął w walce z milicją, która przybyła do wsi Zatyle (gm. Lubycza Królewska) i zajmowała się grabieżą wśród rodzin ukraińskich.
8. Ile osób innej narodowości /pochodzenia mieszkało we wsi:
22 rodziny polskie,5 żydowskich.
9. Jak ogólnie wyglądały kontakty z nimi?
Normalne.
10. Jak wyglądał pozostawiony majątek Pana/Pani rodziny:
Dom drewniany kryty dachówką, zbudowany w 1938 roku, stodoła drewniana, szopa drewniana, obora murowana kryta dachówką, świeżo wykopana studnia, około 5 ha ziemi, ogród przy którym rosło ponad 100 sztuk dorodnych sosen, 5 jabłoni i 10 śliw.
Ruda Żurawiecka - Bełżec - Lublin - Olsztyn - Giżycko - Węgorzewo - Steinwalde (po niedługim czasie nazwę zmieniono na Piłaki Wielkie), woj. Olsztyn
3.2. Trasa przejazdu (ewentualny opis rozszerzony):
----------
4. Czy wiedział Pan/Pani dokąd jedzie?
Nie.
5. Czy ktoś z Państwa rodziny wrócił w rodzinne strony?
Nie.
6.1. Przywiezione przedmioty - RELIGIJNE:
Nic, gdyż wojsko polskie często nawiedzało nasz dom, co chcieli rabowali i niszczyli wszystko, co tylko znaleźli w chałupie. Pewnego dnia przybył oficer z żołnierzami, zabrali mamie buty, przewrócili ją na ziemię i siłą zdarli.
Nic, WP zrabowało konia, a drugiego (młodego, 2-letniego) zabrał sąsiad, Niedużak Michał (Polak). Cały sprzęt rolniczy pozostał na podwórku, gdyż nie było jak zabrać.
6.3. Przywiezione przedmioty - OSOBISTE:
Ubrania, które były na mamie i dwóch braciach, naczynia kuchenne.
6.4. Przywiezione przedmioty - DOKUMENTY:
Żadne.
6.5. Przywiezione przedmioty - INNE:
Worek ziemniaków, worek mąki, dwa tłumoki i to wszystko. Przydzielony przez wojsko przewoźnik nie chciał więcej rzeczy brać, mówił, że koła wozu są słabe i połamią się. Specjalnie to robili, żeby pozostawione rzeczy zabrać sobie. Po opuszczeniu gospodarstwa wpadali sąsiedzi-Polacy i rabowali wszystko, co zostało.
7. Które z nich zachowały się do dziś?:
Świadectwa szkolne.
8. Czy mógłby Pan/Pani przekazać je lub część z nich na rzecz muzeum?:
Z tych rzeczy nie posiadam już nic.
9. Czy ukrył Pan/Pani jakieś przedmioty w miejscu skąd Panią/Pana wywieźli?:
Wieś Steinwalde (Piłaki Wielkie),
gmina Kuty, powiat Węgorzewo.
2. Co Państwu przydzielono?:
Dom, w którym już mieszkały trzy rodziny, moją matkę z młodszymi synami dołączono tam na czwartego. Wszyscy musieli zmieścić się w dwóch pokojach i jednej kuchni i tak żyli przez dwa lata (4 rodziny!). Pokazano im pola-odłogi dookoła domu, powiedzieli: róbcie gdzie chcecie. Po wyjściu z więzienia w 1953 r. trzy razy zmienialiśmy miejsce zamieszkania.
3. Co Państwo zastaliście w nowym miejscu?:
Część domu miała ściany popękane, nie było drzwi i okien, dach podziurawiony i przechylony (przy opadach przeciekał). Do tego wrogo nastawiony osadnik z Suwałk, który wykorzystywał nas przy pracach polowych.
4. Czy na miejscu przesiedlenia odczuwali Państwo represje?:
Bardzo duże. Prześladowano nas na każdym kroku pod względem języka, podsłuchiwano wieczorami pod oknem. W więzieniu (1947-1953) osobiście mnie przerzucano z celi do celi, gdzie umieszczano kapusiów, a ci prowokowali rozmowy na temat wojny, chcieli wiedzieć, co myślę. Pewnego dnia posadzili mnie do celi pojedynczej, dziewięć miesięcy tam siedziałem i w końcu doprowadzono mnie do takiego stanu, iż zdecydowałem się na popełnienie samobójstwa.
5. Kiedy i gdzie zaczęliście Państwo uczęszczać do cerkwi?:
Po wyjściu z więzienia w Sztumie, w miesiącu październiku 1953 r. dostałem pracę w cukrowni Kętrzyn i już na święta Bożego Narodzenia w tymże 1953 r. wraz z kolegą Michałem Tuz pojechałem do Chrzanowa do cerkwi, gdzie nabożeństwo odprawiał o. Mirosław Ripecki. Do cerkwi było 80 kilometrów. W 1961 roku braliśmy ślub również w Chrzanowie.
6. Jakie są losy Państwa dzieci i rodzeństwa?:
Ze względu na moje przeżycia starałem się dzieci wychować w duchu swoim i stworzyć im warunki do godnego życia. Mamy trzy córki, wszystkie pokończyły studia. 1. Hala jest doktorem nauk medycznych. 2. Ola - stomatologiem, prowadzi swój zakład. 3. Ania jest magistrem, pracuje po linii medycznej. Każda posiada swój dom i swoje auto, a co najważniejsze, każda ma męża Ukraińca, grekokatolika i z dyplomem magistra. Mamy 3 wnuczki i 2 wnuków, wszyscy rozmawiają po ukraińsku, uczęszczają do cerkwi i na lekcje religii ukraińskiej.
7. Czy Pana/Pani dzieci znają język ukraiński?:
Tak.
7.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
Od rodziców i uczęszczały na lekcje ukraińskiego w szkole.
7.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
----------
8. Czy Pana/Pani wnuki znają język ukraiński?:
Tak.
8.1. Jeżeli TAK - to gdzie się nauczyły?:
Pod naszym wpływem i tłumaczeniem córki zięciowie zwracają się do swoich dzieci (a naszych wnuczków) po ukraińsku. Każde z wnucząt do nas, dziadków, też zwraca się tylko po ukraińsku, choć w domu częściej mówią po polsku.
8.2. Jeżeli NIE - to dlaczego?:
----------
9. Czy posiadacie Państwo zdjęcia nowego miejsca?:
1.2. Czy we wsi były kryjówki UPA (opis rozszerzony):?
----------
2. Jaki jest Pani/Pana stosunek do UPA?:
Pozytywny.
3.1 Miałem kontakt z UPA:
Tak.
3.2 Byłem członkiem UPA:
Tak.
3.3 Pomagałem/wspierałem UPA (dobrowolnie):
Tak.
3.4 Ktoś z mojej rodziny był członkiem UPA:
Brat Włodzimierz i ja.
4. Czy był Pan/Pani w posiadaniu broni przed przesiedleniem?:
Miałem długą broń i pistolet TT.
5. Czy był Pan/Pani więziony?:
Złapano mnie podczas obławy. Akurat ukrywałem się w polu, gdy przypadkiem natknąłem się na tyralierę. Tego dnia, tj. 20.06.1947 aresztowano mnie. Żołnierze polscy dotkliwie mnie pobili, a następnie przekazali do UB w Tomaszowie Lubelskim, gdzie również katowano mnie aż w końcu zawieziono do Jaworzna, a następnie do sądu w Krakowie.
1. Zwyczaje z rodzinnych stron i życie kulturalne:
Ciężkie dzieciństwo, ale także wiele radosnych dni, wśród nich udział w przedstawieniu "Swatannia na Honczariwci", coroczne świętowanie urodzin Tarasa Szewczenki, deklamowanie wierszy. Tradycje świąt Bożego Narodzenia i Świąt Wielkanocnych.
2. Czy odwiedzali Państwo rodzinne strony?:
Od 1956 roku prawie co roku bywamy w swoich rodzinnych stronach. Przeważnie jeździliśmy z rodzicami (dopóki żyli), odwiedzaliśmy grób dziadków i brata, który zginął w walce z komunistyczną milicją w listopadzie 1944 roku we wsi Zatyle, gm. Lubycza Królewska.
3. Dlaczego nie wyjechali na Ukrainę?:
Dlatego, że Rodzice bardzo cenili gospodarstwo, którego dorobili się ciężką pracą, zbudowali dom mieszkalny, oborę. Uważali, że żyją na własnej ziemi, a myśl o tym, aby opuścić strony rodzinne, własną ziemię, rzucić wszystko i jechać do Związku Radzieckiego, wzbudzała strach i lęk. Również ulegali namowie UPA, która odradzała wyjazd.
4. Co w życiu było najważniejsze?:
Zachowanie tożsamości narodowej, życia i godności.
5. Dlaczego Was przesiedlili?:
Władze komunistyczne wraz z Kościołem (duchowieństwo polskie) chciały spolonizować nas.
Руда Журавецька, повіт Рава Руська (з 1945 року повіт Томашів Любельський).
1.2. Місце проживання до переселення:
----------
2. Вік на момент переселення:
17
3. Віросповідання:
Греко-католицьке.
4. Кількість людей в родині на момент переселення:
5
5. Скільки осіб лишилося:
0
6. Скільки осіб переселено:
3 особи, мене та батька було заарештовано.
7. Скільки осіб пропало безвісти:
Брат Володимир (21 років). Був вояком УПА, вбитий під час бою з міліцією, яка прийшла до села Затилля (ґміна Любича Королівська), щоб грабувати українські родини.
8. Скільки осіб іншої національності жило в селі:
22 польські родини, 5 жидівських.
9. Стан відносин з ними:
Нормальний.
10. Опишіть залишений Вами маєток:
Крита черепицею дерев’яна хата побудована 1938 року, дерев’яна стодола і шопа, мурована обора також прикрита черепицею, свіжовикопана криниця, близько 5 га землі, город, біля якого росло більше 100 кремезних сосен, 5 яблунь та 10 слив.
Родину 25.06.1947, мене заарештовано 20.06.1947 року.
2. Коли Вас привезли?
Родину 30.06.1947, мене весною 1953 року.
3.1. Маршрут переїзду:
Руда Журавецька–Белжец–Люблін–Ольштин-Ґіжицко-Венгожево-Штайнвальде (незабаром назву поміняли на Пілакі Вєлькє), воєвод. Ольштин.
3.2. Маршрут переїзду:
----------
4. Чи Ви знали куди їдете?
Ні.
5. Чи хто-небудь з Вашої родини повернувся в рідні сторони?
Ні.
6.1. Речі які Ви привезли з собою (Релігійні)?:
Нічого, оскільки Військо Польське (ВП) часто навідувало нашу хату, вояки грабували і торощили все, що тільки хотіли, все, що знайшли в хаті. Одного разу прийшов офіцер з вояками і вони забрали мамі чоботи, штовхнули її на землю і здерли з неї.
6.2. Речі які Ви привезли з собою (Побутового вжитку)?:
Нічого. Військо Польське пограбувало коня, а другого (молодого, дволітнього) забрав сусід Нєдужак Міхал (поляк). Вся господарська техніка залишилась у дворі, оскільки не було змоги її забрати.
6.3. Речі які Ви привезли з собою (Речі особисті)?:
Одяг, той що був на мамі та братах, також посуд.
6.4. Речі які Ви привезли з собою (Документи)?:
Жодні.
6.5. Речі які Ви привезли з собою (Інші)?:
Мішок картоплі і борошна, два клунки і нічого більше. Призначений військом перевізник не хотів взяти більше речей, казав, що колеса у возі слабі і поламаються. Він робив це навмисне, щоб собі забрати те, що лишиться. Після звільнення господарки туди вдиралися сусіди-поляки і грабували все, що лишилося.
7. Які з них збереглися?
Шкільне свідоцтво.
8. Чи могли б Ви передати їх (повністю або частково) для музею?
З тих речей нічого вже не маю.
9. Чи заховали Ви які-небудь предмети в місті звідки Вас вивезли?
Село Штаінвальде (потім Пілакі Вєлькє), ґміна Кути, повіт Венгожево.
2. Які умови Вам надали?
Хату, в якій мешкали вже 3 родини. Матір і братів кинули туди і вони стали четвертою родиною в цій хаті. Людям довелося розселитися в в двох кімнатах та одній кухні. Так жили 2 роки (чотири родини!). Показали їм поля-неужитки довкола дому, сказали: робіть, що хочете. Після мого звільнення з тюрми у 1953 році ми тричі міняли місце проживання.
3. Яку картину Ви побачили на новому місці?
У хаті на частині стін були тріщини, не було ні дверей ні вікон, дах був дірявий та перехняблений (протікав коли дощило). На додачу вороже наставлений поселенець з Сувалк, який визискував нас при роботах в полі.
4. Чи зазнавали ви утисків на новому місці?
Так, дуже серйозно ми відчували. З приводу мови переслідували нас на кожному кроці, вечорами підслуховували під вікнами. В тюрмі (1947-1953) перекидали мене з камери в камеру, де поміщали сексотів, які провокували розмови на тему війни, вони хотіли пізнати мої думки. Одного разу мене посадили в одиночну камеру, після проведених там 9 місяців я був в такому стані, що вирішив вчинити самогубство.
5. Де і коли ви почали відвідувати церкву?
Після звільнення з тюрми в Штумі, в місяці жовтні 1953 року, мені дали роботу в цукроварні в Кентшині. Вже на Різдво того ж 1953 року я поїхав з товаришом, Михайлом Тузом, до Хшанова, до церкви, де Службу Божу правив о. Мирослав Ріпецький. До церкви було 80 км. В 1961 р. у тій церкві в Хшанові я повінчався.
6. Як склалася доля Ваших дітей та рідних?
З огляду на мої пережиття я старався виховувати дітей у рідному дусі і створити їм умови для гідного життя. Народилися нам три дочки, які покінчали студії (вищі учбові заклади). Галя є доктором медичних наук, Оля працює стоматологом і веде свою фірму, Аня стала магістром і також працює в медичному секторі. Кожна дочка має свою хату і машину, а що найважніше, всі три вийшли за українців, греко-католиків, магістрів. Маємо три внучки та двох онуків, всі знають українську, ходять до церкви та на уроки української релігії.
7. Ваші діти знають українську мову?
Так.
7.1. Так - Де вивчили?
Вивчили завдяки нам і на уроках української мови в школі.
7.2. Ні - Чому?
----------
8. Ваші онуки знають українську мову?
Так.
8.1. Так - Де вивчили?
Під нашим впливом та старанням дочки зяті звертаються до своїх дітей (а це наші онуки) українською мовою. Кожне з онучат до нас, дідусів, звертається рідною мовою, хоча в хаті частіше розмовляють по-польськи.
Піймали мене під час облави. Саме в той час я переховувався в полі і випадково наштовхнувся на розстрільну. Того дня, себто 20.06.1947 року, мене було заарештовано. Польські жовніри болісно мене побили, а опісля передали УБ (убекам) в Томашові Любельському, які знову катували. Згодом забрали мене до Явожна, а звітам на суд до Кракова.
Важке дитинство, але радісних днів теж не бракувало, між іншими участь у виставі „Сватання на Гончарівці”, щорічні святкування річниці дня народження Тараса Шевченка чи декламація віршів. Традиції Різдв’яних та Великодніх Свят.
2. Чи відвідували Ви свою батьківщину?
З 1956 р. майже кожного року буваємо в своїх рідних сторонах. Як правило ми їздили з батьками (коли ще жили), ми провідували могили дідів та брата, який в листопаді 1944 р. загинув в селі Затилля в ґм. Любича Королівська у бою з комуністичною міліцією.
3. Чому ви не виїхали в Україну?
Тому, що батьки надзвичайно цінували господарство, якого доробилися ціною важкої праці, побудували житловий будинок, обору. Вважали, що живуть на власній землі, а одна лиш думка про те, щоб покинути рідні сторони, свою землю, все залишити і поїхати до Совіцького Союзу, викликала страх та трепет. Батьки також піддавалися вмовлянню УПА, яка відраджувала виїзд.
4. Що в житті було головне?
Збереження національної тотожности, життя та гідности.
5. Чому Вас переселили?
Комуністична влада та Костел (польське духовенство) хотіли нас ополячити.
